Сенсорна інтеграція для запуску мовлення

Щомиті наш мозок обробляє потік сигналів від зовнішніх подразників, що надходять від органів чуття. І саме завдяки сенсорним системам, таким як зорова, тактильна, слухова, нюхова, смакова, вестибулярна та пропріоцептивна системи ми отримуємо інформацію. Подібно до електричного ланцюга нервовій системі необхідно, щоб усі провідники працювали з однаковою ефективністю. Якщо ж будь-яка система працює незадовільно, відбувається “збій” у нервовій системі. Який, своєю чергою, призводить до того, що отримана інформація спотворюється і відповідь на подразник може бути не відповідною. 

Уперше термін “сенсорна інтеграція” був запропонований Джин Айрес, відомим американським психологом і ерготерапевтом, 1963 року. У своїй книзі авторка дає таке визначення:

Сенсорна інтеграція – це процес, під час якого людина приймає, розрізняє й обробляє відчуття, що надходять через різні сенсорні системи. Метою цього процесу є планування і виконання відповідних дій у відповідь на сенсорний подразник, зовнішній або внутрішній (Айрес, 1976/2005).

На сьогодні метод сенсорної інтеграції користується великим попитом. Це пов’язано з тим, що розвиток усіх сенсорних систем у нормі дає дитині механізм пізнання світу. А для того, щоб пізнати навколишній світ, дитині необхідно розвиватися. Основою розвитку для будь-якої дитини можна побачити в піраміді навчання Вільямса і Шеленберга. Де представлені системи і процеси по шарах, які потрібні для подальшого розуміння, осмислення і навчання.

Виготський Л.С. у концепції зон актуального та найближчого розвитку описував, що навчання відбувається тоді, коли мозок знаходить опору в наявних знаннях та уявленнях. Тому вищі психічні функції, такі як мислення, увага, пам’ять і мовлення, неможливо чітко сформувати при порушенні сенсорних систем. 

Відповідно, для запуску мовлення, при виявленні будь-яких порушень центральної нервової системи нам необхідно побудувати так званий “фундамент”, який можна побудувати за допомогою методу сенсорної інтеграції. 

Як виявити порушення сенсорних систем? І звичайно, як допомогти дитині? У цій статті ми розглянемо базові три “цеглини” піраміди: тактильну, вестибулярну та пропріоцептивну системи.

Тактильна система

Тактильна система відповідає за дотик, здатність відчувати дотик. Для того, щоб простежити, в якому стані перебуває система (гіперчутливість, норма або гіпочутливість), необхідно поспостерігати за дитиною, якщо в перерахованих реченнях є схожі моменти, варто звернути увагу:

• не любить мити/сушити/підстригати волосся;
• не любить будь-яких дотиків, обіймів або сильно негативно реагує;
• подобається тільки кілька типів тканини, прискіпливий до одягу;
• не любить грати з фарбами, пластиліном, піском і бруднити руки;
• не любить ходити босоніж по воді, траві, піску, камінню тощо;
• не проявляє реакції на порізи або удари;
• віддає перевагу їжі з певною температурою.

Вестибулярна система

Вестибулярний апарат відповідає за відчуття рівноваги, відчуття положення тіла в просторі та здатність відновлювати рівновагу. Запропоновані варіанти прояв вестибулярної дезінтеграції:

• боїться підйому, висоти, падінь;
• не любить перевертатися, перекидатися, не може стояти на одній нозі;
• дитина постійно грає в рухливі ігри і втомлюється менше, ніж інші діти;
• дитина нервує, якщо відірвана від землі;
• не перетинає середину лінію тіла, не справляється із завданнями, де задіяні обидві половини тіла;
• проблеми з увагою, поганий баланс, невпевнено ходить нерівними поверхнями.

Пропріоцептивна система

Пропріоцептивна система пов’язана з рецепторами-м’язового апарату, відповідає за рухи і положення тіла відносно один одного, тобто відповідає за планування дій та їхній контроль:

• ходьба навшпиньки, не піднімає або тупотить ногами;
• незграбність, часто падає і все розливає, розкидає; 
• слабкий м’язовий корсет, погана витривалість;
• проблеми з копіюванням рухів;
• не може оцінити відстань або власну силу.

Як відомо діти люблять гратися, тому саме через гру стимулюємо та розвиваємо, а тим самим і допомагаємо нашій дитині.

Вправи та ігри

Тактильна система:

• Сухий басейн (кульки, каштани, корки, поролон);
• Гра “Вгадай що всередині?” (мішечки з різними крупами, камінчиками тощо; мішок, а в ньому іграшки: “вгадай, яка іграшка в мішку на дотик / дістань мені… (і називаєте, що дістати з мішка)”);
• Доріжка з різних матеріалів, сенсорні коробки;
• Гра з фарбами, олівцями для тіла.

Вестибулярна система:

• Гойдалки, гамаки, батути, м’ячі;
• Смуга перешкод і ходьба по лінії;
• Ігри з м’ячем, з мильними бульбашками тощо.
• Пропріоцептивна система:
• Ігри з м’ячем (бити ногами, руками м’яч, штовхати, кидати);
• Гра “Роби як я”, Гра “Ходимо як тварини”;
• Смуга перешкод із підручних матеріалів.

Насправді, незліченну кількість ігор і вправ можна придумати або подивитися на просторах інтернету. Головне пам’ятайте, це гра, якщо дитина не хоче, не може, тоді не варто її примушувати, це повинно приносити користь і радість, як вам, так і вашій дитині.